×

Закарпат Автотранс

Історія

Історія

АТ „Закарпатавтотранс” працює на ринку автомобільних пасажирських перевезень 15 років. Товариство було створене 1996-го на базі Закарпатського територіально-виробничого об’єднання автомобільного транспорту. На той час держава уже була не в змозі утримувати автобусні станції. А на місцях не бачили в них необхідності, тож подекуди їхні будівлі й прилеглі території прагнули продати чи перепрофілювати. Мало хто тоді думав на перспективу. Акціонери ж новоствореного товариства мали іншу мету — зберегти, а згодом і розвинути мережу автостанцій в області. І це їм удалося, що вони і вважають своїм головним досягненням.

Історія розвитку . Крок за кроком

 

Згідно з Постановою Ради Народних Комісарів УРСР № 345 «Про структуру Народного комісаріату автомобільного транспорту УРСР» 4 серпня 1945 року був організований Закарпатський обласний трест автомобільного транспорту. До його складу ввійшло 4 автотранспортні контори (АТК): Ужгородська, Мукачівська, Берегівська та Хустська, в яких нараховувалося всього 15 старих автомобілів, з-поміж яких було 7 вантажних, 1 легковий автомобіль та 7 автобусів. До 1951 року на автопідприємствах загального користування нараховувалося вже 103 автомобілі. В цей час діяло 18 автобусних маршрутів загальною відстанню 90 км, які обслуговували 65 населених пунктів області.

У 1958—1960 роках були організовані Рахівська, Міжгірська та Свалявська автотранспортні контори. Автопарк загального користування області нараховував 1434 одиниці рухомого складу, зокрема 1119 вантажних автомобілів, 213 автобусів, 102 легкових автомобілів при чисельності працюючих 2707 чоловік.
У 1961 році на базі Ужгородського АТП 12154 (м. Ужгород, вул. Радіщева, 1), була сформована Автомобільна колона військового типу 2195-Г, штаб, одна рота та підрозділ обслуговування. В Мукачівському АТП 1261 – 2-га рота, резерв батальйону, в Берегівському АТП – 3-тя рота.

В 1966 році облавтотрест перейменовано на обласне виробниче управління автотранспорту, а підпорядковані йому господарства – в автотранспортні підприємства.

На них було покладено мобілізаційне завдання щодо утримання та мобпідготовки формувань військового типу: автоколон військового типу — 2195-Т на базі АТП 12154 в Ужгороді; 2292-Т 2 на базі АТП 12142 в Хусті, вул.. Львівська, 190) та 2125-С – санітарної роти на базі АТП 12106 в Мукачеві вул.. Індустріальна, 1). Були створені й спецформування медичної служби Цивільної оборони України — авто загони № 66 на базі Ужгородського АТП 12107; № 67 на базі Мукачівського АТП 12106; № 68 на базі Берегівського АТП 12137.
У 1970 році до складу облавтоуправління входило 12 автотранспортних підприємств. Автопарк загального користування нараховував 700 автобусів, 150 легкових автомобілів, 370 автобусних маршрутів, обслуговувалось 454 населених пункти.

1988 року облавтоуправління перейменовується в Державне виробниче об`єднання автомобільного транспорту. До його складу входило 12 автотранспортних підприємств та 4 організації: Ужгородське пасажирське, Ужгородське вантажне, Мукачівське пасажирське, Мукачівське вантажне; змішані автопідприємства: Берегівське, Свалявське, Рахівське, Тячівське, Хустське, Міжгірське, транспортно-експедиційне підприємство 12196, обласне об`єднання автостанцій, ремонтно-будівельне управління, Берегівська станція технічного обслуговування. Чисельність рухомого складу — 2800 одиниць. Автобусний парк нараховував 1140 одиниць, що в 5 разів більше, ніж в 1960 році. Автобусами об`єднання обслуговували 431 автобусний маршрут, щоденно перевозячи близько 300 тисяч пасажирів; на лінії працювало 700—800 автобусів та 200 легкових автомобілів. 50 маршрутами здійснювалося перевезення туристів в сусідні країни.
Вантажний транспорт об`єднання обслуговував 339 промислових підприємств і організацій області. В системі працювало понад 7 тисяч робітників.

У 1988 році Державне виробниче об`єднання автомобільного транспорту перейменовується в Закарпатське територіально-виробниче об`єднання автомобільного транспорту.

На січень 1995 року кількість транспорту загального користування скоротилася до 2150 одиниць (на 24%), автобусів — до 850 одиниць (на 26%), кількість працюючих — на 29%.

У 1996 році територіально-виробниче об`єднання автомобільного транспорту перетворене на Відкрите акціонерне товариство «Закарпатавтотранс» (наказ Фонду державного майна України від 28.06.1996 року № 55-А Товариство здійснює перевезення пасажирів на міських і міжнародних маршрутах, забезпечує роботу автобусних станцій. Згідно із укладеними з автотранспортними підприємствами області договорами надає послуги з перевірки пасажирського транспорту.

Принципи роботи

„Закарпатавтотранс” має укладені договори із 270 перевізниками. Щодо них автостанції виконують диспетчерські, регулювальні, інформаційні та контролюючі функції. Так, працівники АС перевіряють, чи пройшов водій медичний, технічний огляд; чи вчасно він відправився за визначеним маршрутом; відстежують рух транспортного засобу по всьому шляху, передаючи його від однієї автобусної станції до іншої; інформують про погодні умови, небезпечні ділянки траси, аварії. Даючи дозвіл на виїзд, АС бере на себе відповідальність за безпеку пасажирів, крім того, страхує їх від нещасного випадку (на міжміських маршрутах страховка становить 1.5% від вартості квитка і на приміських — 3%), а сума страхового внеску включена до ціни квитка. У свою чергу, перевізники делегували підприємству права з надання послуг пасажирам, як-от: продаж квитків(до речі, гроші за продані квитки перевізник отримує щодня й у повному обсязі), оголошення рейсів, реклама про відправлення і прибуття.
Співпраця з перевізниками загалом задовольняє керівництво ВАТ, хоча є й такі, що не розуміють свого зиску від обслуговування через мережу автостанцій. Перешкоджають у роботі й так звані нелегальні перевізники. Окрім того, що через їхню „підпільну” діяльність бюджет недоотримує гроші, вони ще й створюють нездорову конкуренцію тим, хто працює у правовому полі. І основне — не гарантують безпеку пасажирам, яких перевозять. Бо не проходять перед рейсовий тех.- і медогляд, а в разі, не дай, Боже, каліцтва внаслідок ДТП пасажир не матиме відшкодування від такого перевізника. Нелегальним перевезенням потрібно покласти край. І зробити це можна лише спільними зусиллями всіх причетних до перевезень людей служб, вважає Міклош Коссей.
Дбають на підприємстві про створення хороших умов і якісного та швидкого обслуговування для пасажирів, котрих на місяць через автостанції області проходить у середньому 500—600 тисяч. І в цьому напрямі зроблено чимало. Завдяки комп’ютеризації процесу продажу квитків уже не потрібно вистоювати довгу чергу в касу за напрямками руху — проїзний документ можна придбати в будь-якому віконечку. Зручність полягає ще й у тому, що є можливість купити квиток попередньо (навіть за 15 днів), замовити телефоном, за бажанням пасажира його можуть привезти й додому. Наприклад, в обласному центрі всі квитки на п’ятницю продаються попередньо студентам та тим, хто доїжджає на роботу в Ужгород з інших місць.
Усю необхідну інформацію пасажир отримує через довідкову службу (в тому числі й телефоном) та в диспетчера, тож може вибрати той рейс і вид транспорту, який йому найбільше підходить. На маршрутах курсують автобуси у звичайному режимі із заїздом на кожну автостанцію, а поряд із ними — в експресному із зупинками лише на вузлових АС чи маршрутному (на вимогу). За рахунок двох останніх скорочується час перебування в дорозі. Ці перевезення здійснюються автобусами, мікроавтобусами, а подекуди і „віджилими” ЛАЗами (щоправда, останнім часом дедалі частіше пасажири відмовляються ними їздити, що має спонукати перевізника до заміни транспортного засобу). Є вже й сучасні автобуси підвищеної комфортності на Київ, за кордон, на окремих рухівських маршрутах. Диференціації в ціні на квитки на різні за комфортністю автобуси поки що немає, але це справа недалекого майбутнього. Бо різні рівні послуг мають і оплачуватися відповідним чином.
Автостанції пропонують пасажирам і додаткові послуги. Наприклад. Можливість безкоштовно користуватися кімнатою матері й дитини чи відпочити в спеціально об лаштованих кімнатах.
Однак це ще не межа, і спектр надаваних послуг транспортники планують розширити. У першу чергу — спростити процес придбання квитків, запровадивши можливість купівлі через Інтернет. Для цього потрібно з’єднати єдиною мережею всі автостанції з центральною базою даних, над чим уже працюють на підприємстві. А ще тут бачать необхідність у відкритті пунктів продажу квитків у санаторіях, навчальних закладах, інших місцях великого скупчення людей, аби максимально наблизити послуги до пасажирів.
На порядку денному — приведення до відповідного рівня всієї мережі автобусних станцій, аби згодом можна було подати заявку на отримання ними класності. Це передбачає новий Закон „Про автомобільний транспорт”, який дозволяє органам державної влади присвоювати АС класність від 5-го до 1-го рівня, залежно від кількості послуг, що ними надаються. „Якщо ми хочемо мати вищі прибутки, то мусимо забезпечити вищу якість послуг, — переконаний Міклош Коссей. — Буде якість, будуть і гроші”. І це цілком сучасний підхід до справи. Тож побажаймо „закарпатавтотрансівцям” подальшої успішної діяльності на теренах автомобільних пасажирських перевезень.